Для того, щоб ознайомитись з матеріалами, натисність сюди

1. Гостей дорогих ми вітаємо щиро,
Стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром.

2. Для людей відкрита хата наша біла,
Тільки б жодна кривда в неї не забігла.

Хлопчик:
- Що це? Бабусина скриня! Скільки цікавих речей знаходиться в ній. Погляньте, що я знайшов у бабусиній скрині!
Біле поле полотняне
Рівно ткане, чисто ткане,
А по ньому голка ходить,
За собою нитку водить.

Покрутиться так і сяк –
Зацвіте червоний мак.
Зазирне і там, і тут –
Василечки зацвітуть.

Застрибає навпростки –
Пожовтіють колоски.
А пройдеться поволі –
Зарясніють листочки в полі.
Біле поле полотняне
Рушничком барвистим стане.
(Виконується пісня-танець «Рушничок»)

- Багато символів має наша рідна Україна: тополю, вербу, калину, мальви і чорнобривці. Невмирущим творінням талановитих рук українок є надзвичайно різноманітні вишиванки.
Серед них рушник – символ єдності сім’ї, символ любові до землі, любої матусі, коханої дівчини, символ працелюбності нашого народу.

Висить цей рушник на стіні
В нашій тихій привітній оселі,
Тільки квітки на ньому чомусь
Вже поблідли й недуже веселі.
А квітки поблідли, бо роки пройшли,
Вишивала його ще моя прабабуся,
І висить рушничок цей, як згадка жива,
Про маму моєї бабусі.
А що є ріднішою в світі від мами,
Дозвольте усіх запитати.
Тому що онуки і діти , і правнуки
Повинні про рід свій завжди пам’ятати.
(Пісня «Бабусева казка»)
- Ознакою охайності, працьовитості кожної господині є прибрана хата: вишиті рушники. А тому на Україні не було жодної оселі, де б не полум’яніли рушники.
- Українська рідна хата,
Рушників у ній багато.
На столі там хліб лежить,
Ним родина дорожить.

- Хліб-сіль на вишитому рушнику – це ознака гостинності українського народу.
На рушник святковий
Хліб кладемо з сіллю,
Щоб легкі дороги славили країну,
Щоб у нашій праці і гучнім весіллі
Шанували в світі над усе людину!
- На рушнику підносили хліб-сіль дорогим гостям, якщо хочеш зустріти гостя щиро і привітно, щоб він шану спостеріг і добром віддячить міг. Гостя ми того стрічаєм короваєм з рушником. Шанобливо хліб підносим,і, вклонившись, щиро просим:
Любий гостю наш, приймай
Дружби символ - коровай.

- Рушник супроводжував людину з перших хвилин життя. На вишиті рушники приймала повитуха немовля. Для хлопчиків вишивали свої візерунки, для дівчаток – свої.
Перше дихання немовляти
На сніжно-білім полотні
Блакитним шовком вишивала мати,
Мов першу стежку у житті.
(Пісня «Рушничок» Анна Олєйнікова»)

- Проводжала мати сина у солдати і у хвилину прощання оповиває свою кровинку рушником.

(Сценка. Мама з двома доньками проводжає сина до армії)
1-а сестричка. Братику! Візьми цю хустинку, пам’ятай про мене.
2-а сестричка (перев’язує стрічкою братика). Пов’яжу тобі стрічку, побажаю щастя.
Мама. Виряджаючи свого сина до армії, за давніми традиційним звичаєм українського народу оборонцеві рідної Батьківщини даю тобі:
- грудочку землі – як символ рідного дому,
- хліб – як символ благополуччя,
- рушник – як бажання щасливої дороги.
(Все складає в рюкзак.)
Син. Спіть спокійно, мамо! Працюйте і відпочивайте спокійно. Я буду справжнім захисником Вітчизни.
(Мати одягає рюкзак синові на плечі і зі своїми доньками проводить сина за двері).

Згадаймо пісню (хто її не зна),
Про те, як рідна мати проводжала
В дорогу сина, як йому вона
На згадку рушничок давала.
(«Пісня про рушник»)
- Ось послухайте легенду. «Жила в одному селі мати, мала вона трьох синів, і були вони дуже працьовиті, тільки не вміли вишивати. Мама дуже любила своїх синів і вишила кожному з них по одному рушнику для того, щоб загортати у нього хліб, коли будуть їхати в далеку дорогу. Бо хліб на рушнику життя величає і здоров’я береже. Та померла мати, а сини на її могилі білий рушник постелили. Через три дні на тому рушнику дивні квіти розквітли. Хто їх вишивав, ніхто не знає, лише вітер про те розповідає»

Дивлюся мовчки на рушник.
Що мати вишивала
І чути - гуси зняли крик,
зозуля закувала.

Знов чорнобривці зацвіли,
Запахла рута-м´ята.
Десь тихо бджоли загули,
всміхнулась люба мати.

І біль із серця раптом зник
Так тепло-тепло стало.
Цілую мовчки той рушник,
Що мати вишивала...

Вишивала мати, вишивала,
До листка листочок прикладала,
А між ними цвіт голубуватий.
Простилавсь барвіночок хрещатий,

Виростав барвіночок зелененький
І дивились з нього очі неньки
Усміхався цвіт їх рушникові
Світом материнської любові.
(Пісня «Рушничок» Аліна Гросу)
- Дати рушники – означало готуватися до весілля. Тож давайте завітаємо з вами на сватання.
(Сценка сватання. Входять мати, батько, Галя).
Мати. Галю, дитино! Ану покинь оте прасування! Ану мерщій до печі та колупай її, колупай! А ти , старий, чого розсівся? Хутко святкову свиту одягай та за стіл сідай, як господар поважний.
Батько (не дуже поспішаючи). Та я зараз, а що там, горить , чи що?
Мати. Та бодай тобі! Свати йдуть, свати!
Галя. Ой, лишенько!
(Батько сидить за столом, мати зустрічає гостей, Галя колупає піч.)
1-й сват. Здорові були, господарю та господине.
Мати. Та здорові були, чого й вам бажаємо. Проходьте, сідайте до столу. Цікаво знати, що привело вас до нашої хати?
Батько. Яку таку справу маєте до нас?
2-й сват (покашлює в кулак). Та діло тут таке. Шукаємо ми куницю – красну дівицю. А вона, кажуть, до вашого двору забігла.
Батько. Он воно що.
1-й сват. Ну, а наш князь шукає її, бо хотів би мати у себе.
Мати. Галю, ти чуєш?
Галя. Та чую, мамо, чую. Постривайте, я зараз.
Батько. Та зажди, доню. Хочу спитати тебе – сватів вишитими рушниками пов’яжеш, чи може гарбуза даси молодому? Гарні ж бо вродили цього року.
Галя. А от зараз побачите.
(Галя виходить).
Батько. А що, сватоньки, куницю, нашу красну дівицю, ви бачили, а от що про свого мисливця розкажете?
1-й сват. Наш козак-мисливець парубок гарний.
2-й сват. До роботи і до танцю справний. В нього добра і щира вдача.
1-й сват. Є відвага духу й тіла.
2-й сват. І душа у нього здорова,
Українська в нього мова,
Українські пісні знає,
На весіллі заспіває.
(Галя повертається з рушниками і хусткою).
Галя. Вишитою хусткою я тебе дарую.
І при чесних людях кажу, що тебе люблю я.
(Дає хустку нареченому).
Вас, сватоньки, рушниками пов’яжу,
За такого нареченого вам спасибі я скажу.
(Вклоняється, підходить до молодого).
Дозвольте, батьку, дозвольте, мати,
На рушник вишиваний перед вами стати,
На рушник вишиваний перед вами стати
Та благословення вашого дістати.
Благословіть, мамо, благословіть, тату,
На щасливу долю, на життя багате.
(Мати й батько з іконою благословляють молодих).
Мати. Бог благословляє і я благословляю,
Жити аж до віку в парі вам бажаю.
Хай діти – як квіти, життя барвінкове,
Веселе, як ружі на цім рушникові.
Батько. Щастя вам, діти, поваги, любові,
Хлібного столу, доброї долі.
Зерном золотим хай колишеться нива,
Хай буде родина здорова й щаслива.
(Молоді вклоняються батькам).
Галя. Та спасибі тобі, моя ненько,
Що будила мене раненько,
А я слухала, вставала
Та рушнички вишивала.
По тихому Бугу білила,
На сухому бережку сушила,
Своїх старостів дарила.
- Рушником скріплювали купівлю-продаж домашніх тварин, щоб велись у господарстві.
(Сценка. Два ідуть один одному назустріч. Один з них несе кліточку з папужками).
- Куди ідеш, господарю?
- На базар.
- Кого несеш продавати?
- Папужок. Дуже красиві, але в мене є ще аж два.
- Продай мені!
- Бери. Тільки добре доглядай, будь хорошим господарем.
- Якщо ми домовились, то давай скріпимо куплю-продаж рушником.
(Перев’язують один одного рушником.)

- Багато ми розповіли, але не все, тому що в рушникові, як і в пісні, закладена душа народу, яку неможливо збагнути до кінця.
То хай щастить вам, люди добрі,
Хай пісні летять за обрій,
Щира дружба стане на рушник.

А на прощання хочеться сказати:
Шануйте, друзі, рушники,
Квітчайте ними свою хату –
То обереги від біди.
Шануйте те, що дала мати.
Готуйте дітей – з чистої роси,
Щоб легше їм в житті здолати
Похмурі та скрутні часи.
Всі. Шануйте, друзі, рушники.

(Пісня «Хай щастить» сл. Вадима Крищенка, муз. Ігоря Поклада)